Не тепер

Може, в інших вимірах,

через реінкарнації

Я схоплю за бороду

Бога чи Диявола.

Я прийду завчасно

За століття спізнень,

Буду твоїм Янголом,

Ти — просто чоловіком.

Я впізнаюсь Космосом,

Я впізнаюсь серцем.

Що я десь тут поруч.

Що я поруч десь тут

Олія. Полотно

Щось там, за стінами,
Відгукується болем
І краплями води
Із ржею.
За стіною.

Ти не ладнаєш з тим, що є життя.
У картах пусто.
Сутінки та морок.
Давно не б'ється порцеляна.
Годинник здох.
Записка з пилом "Я тебе кохаю".
Прокислий борщ минулого сторіччя,
Загорнутий у Маркса пиріжок.
І крихти хліба, скорчені від горя...

Тут мало розпочатися життя.
Але натомість тут воно скінчилось.

Важкість після

Раптом реалізм взяв гору.
Дві передчасні могили
і ще одна - символічна:
дитинство сказало "досить!",
Жахаючись штучних квітів
І вперше несолодких цукерок
всуміш з давучим комом
Та з нервовим тіком на віці.

З копачами за довгим столом.
Їм не шкода, вони вже п'яні,
а, може, просто звикли?
До смерті звикають. Згодом.

Рольові ігри

Нап'єшся вкотре

І заграють нерви,
Фальшиві, штучні
Струни почуття:
О мій коханий,
Я - твоя Мінерва!
Бери мене,
Ламай мої чуття!
...
Це твої мрії!
Більш не повернуся
Я бумерангом у твоє життя!
Лише озвуся, чуткою озвуся,
Що я не є. Була. Лише була.

Небо-земля

Ти знову поза межами досягнення.
І не з'єднає нас
вчорашній грубий біль.
Хіба що каменем на серце туго ляже
Те, що повинно птахом полетіть.

2004 р.

Козацькому роду нема переводу

Ти не клеїш любов з натуралами
І попсу "рукі ввєрх" не оцінюєш,
А козацький чуб колорований
І дисплей із блакитним, улюбленим.
2004 р.

(зараз такий би не написала)

Різними стежками

Там, на пероні
Щосили,
Щодуху
Стримуєш почуття.
Завтра як вчора -
Світанок та кава,
Постать жіноча
(Не я).
 Далі? За планом.
Як люди, як треба...
Діти розумні, сім'я.
Тільки не б'ється чомусь порцеляна.
Взнаки - мене там нема!
2005 р.